Старезне чорно-біле фото, з минулого ще життя… Хтось із колег запостив його у ФБ, нагадавши хвацькі часи першої половини 90-х. Тоді наша команда спортивних журналістів «Пресинг» функціонувала ледь не в тижневому графіку професійних колективів: практично кожні вихідні – товариський матч або турнір.
На цій світлині ми – після гри з дніпро(петро)вськими колегами, командою «ТриГол». Їхній капітан Віктор Ожогін
Виктор Ожогин сидить третій праворуч, я – одразу за його спиною, положивши Другану руку на плече. Друган – для нього то, напевно, найвищий ступінь рідності. Це і товариш по журналістському цеху, і брат, і кум тощо.
Напередодні обговорювали це фото з Олексієм Семененком, віце-президентом київського «Динамо» й таки Вітіним кумом. Розпізнаючи наших київських колег і тепло жартуючи над ними, зокрема й над нев’янучим Ожогіним.
А Вітя в ті хвилини – лежав на операційному столі. Це з’ясувалося наступного ранку. Зазвичай Олексій не телефонує мені принаймні до обіду, знає, що люблю поспати, бо ж часто-густо творча пора застає десь далеко за північ. Тому я одразу відчув тривогу. «Ожогін… Важко поранений… Живий, на щастя. У шпиталі в Дніпрі. Сам зателефонував після операції…»