Уродженець Запоріжжя Ісмаїл Сіллах переїхав в США навесні 2008 року. У нього незвичайна біографія і типова зовнішність афроамериканця. Його мати українка, а батько – уродженець африканської країни Сьєрра-Леоне, який здобував освіту в СРСР. Батьки одружилися, один за одним у них з’явилися на світ троє синів. Через деякий час батько поїхав до Великобританії. На заробітки. Спочатку надсилав гроші українській родині, потім перестав. Завів на Туманному Альбіоні іншу сім’ю. Мати, щоб прогодувати трьох малолітніх дітей, переїхала із Запоріжжя до Маріуполя до своїх батьків. Ми розпитали Сіллаха, як часто він стикався з расизму в Україні та чи стикається з цим явищем в США зараз.
– Ісмаїл, правда, що ви пішли в секцію боксу, щоб навчитися давати здачі тим людям, яким не давав спокій колір вашої шкіри?
– Це не було основною причиною. Але з пісні слів не викинеш. 15-20 років тому в нашій країні расистські настрої били ключем. Тому мені і двом моїм братам Аджику і Стефану з молодих років довелося захищати свою честь і гідність. Тільки після того як я став чемпіоном світу серед юніорів, віце-чемпіоном світу і капітаном олімпійської збірної України з мене перестали сміятися через колір шкіри. Останній раз карав расиста багато років тому.
– Смішні епізоди траплялися?
– Були історії. Сиджу якось в нічному клубі в Маріуполі. Друзі на хвилинку відійшли. Бачу, на мене дивак пильно дивиться і посміхається. Я хлопець життєрадісний, теж у відповідь йому посміхнувся і навіть рукою помахав. Подумав, що це мій персональний фан – в Маріуполі у мене була чимала фан-база. Він же почав на мене пальцем показувати і голосно сміятися. Наче щось дивовижне побачив. Я такого гумору не зрозумів. Запитав, в чому справа. Дивак у відповідь визвірився: «Ти що, думаєш, раз ти негр, то крутий?». Я неприємно здивувався. Кажу нахабі: «Ти чого так зухвало себе ведеш?». Він у відповідь матом посилати почав. Тут вже я не витримав. Сказав: «Пішли, поговоримо».
– І скільки слів сказали, коли вийшли? Або взагалі нічого не говорили, а відразу перейшли до справ?
– Мені не доставляє жодного задоволення укласти з одного удару чергового мужика напідпитку. Тому я йому в двох словах змалював, що з ним буде через 20 секунд, якщо він не вгамується. Дивак, на своє нещастя, не повірив. Довелося вдарити його трохи вище щелепи. Через кілька тижнів зустрів в місті. Бачу, у нього розсічення залишилося. Дивак мене відразу впізнав, намагався навіть «пихкати» . Але потім нормально з ним поговорили, він навіть мені майже приятелем став.
– А було таке, щоб вас п’яний мужик «вкладав спати»?
– Як це собі уявляєте?! У Маріуполі з двома, і з трьома індивідуумами бився. Коли з трьома, найчастіше бив двох, а третього вже доводилося наздоганяти. У нас як в місті було – нап’ється молодик, піде в бар або нічний клуб і там себе царем відчуває – штовхається, матюкається. Мій колір шкіри на них діяв як червона ганчірка на розлюченого бика. От мені й доводилося їх заспокоювати. Щоб їх сильно не травмувати, бив в живіт. Або по печінці – після таких ударів дихання перекривається, людина зазвичай падає. Після моїх ударів хлопці часто-густо бігли в туалет – рвали там. Деякі, втім, і до клозету не встигали добігти – виривали відразу на місці. Але ініціатором розбірок сам ніколи не був.
– Ніколи на подвиги ратні не тягнуло?
– Я алкоголь взагалі не вживаю, якщо ви про це. Спробував в дитинстві – не сподобалося. Якось не зрозумів сенсу куріння і поглинання спиртного. Відчував себе не в своїй тарілці. Може, це від сім’ї моєї пішло. У мене в родині ніхто не курив, не пив. Батько був мусульманином.
– Коли ви тільки переїхали за океан і розпочали свою професійну боксерську кар’єру, вас почали називати в США «Чорним руським». Хто це придумав?
– Дилетанти, що гадки не мають про географію. Пам’ятаю, як тільки приїхав до Лос-Анджелесу, мене в боксерському залі познайомили з Джеймсом Тоні, який багато років був тут зіркою боксу. У перерві між раундами мій тренер Шадід, показуючи рукою на мене, сказав Тоні: «Це боксер з України». Джеймс перепитав «З якої України? Може, з Росії – це ж теж саме?». І обернувся до мене: «Ти росіянин?». Ми з ним відразу зачепилися. Я сказав, що зараз замість спаринг-партнера вийду до нього на ринг, і буду бити, з кожним ударом повторюючи: «Я з України!». Напевно, моя відповідь йому сподобалася…
– У США ви проживаєте вже майже 13 років. Зустрічалися тут з проявами расизму?
– Поки не доводилося. Сподіваюсь, і не доведеться. У мене тут вже народилися троє дітей і я не дуже переживаю за цю історію.
Особиста справа:
Ісмаїл Сіллах. Народився 9 лютого 1985 року в Запоріжжі. Заслуженй майстер спорту України з боксу. Чемпіон світу серед кадетів (U-17)–2001. Віце-чемпіон світу-2005. Віце-чемпіон Європи-2006. Був капітаном олімпійської збірної України з боксу. На професійному рингу провів 33 бої, в яких здобув 27 перемог, 6 поєдинків програв. Останній бій провів в Мексиці 14 грудня 2018 року, в якому нокаутував мексиканця Хуліо Алькантара Майорса. 30 листопада 2013 року в канадському Квебеку бився за титул чемпіона світу за версією WBO (Всесвітня боксерська організація), але поступився росіянину Сергію Ковальову. З 2008 року постійно проживає в США.
Максим РОЗЕНКО
